Персоніфікація — що це таке: визначення, види та приклади

Персоніфікація — один із найдавніших і найпоширеніших художніх прийомів у мові та літературі. Ми використовуємо її щодня, часто навіть не помічаючи: «вітер виє», «сонце посміхається», «час летить», «серце підказує». Усі ці вирази наділяють неживі явища або абстрактні поняття людськими якостями — і саме це і є персоніфікація.

Визначення персоніфікації

Персоніфікація (від латинського persona — особа, обличчя + facere — робити) — це художній стилістичний прийом, при якому неживим предметам, явищам природи, абстрактним поняттям або тваринам приписуються людські властивості, дії, почуття та риси характеру.

Простіше кажучи: персоніфікація — це коли неживе «оживає» і починає думати, відчувати, говорити або діяти, як людина.

Персоніфікація є різновидом метафори — ширшого поняття, що означає перенесення властивостей одного предмета на інший. Але якщо звичайна метафора може порівнювати будь-що з будь-чим, персоніфікація завжди «олюднює» — переносить саме людські риси на нелюдські об’єкти.

У літературознавстві персоніфікацію також називають прозопопеєю (від грецького prosopon — обличчя) або уособленням.

Чим персоніфікація відрізняється від інших тропів

Щоб краще зрозуміти персоніфікацію, корисно порівняти її з близькими поняттями.

Персоніфікація vs метафора. Метафора — це будь-яке перенесення значення: «золоті руки», «залізна воля». Персоніфікація — вужче поняття: лише перенесення людських рис на нелюдське. «Ліс шепоче» — персоніфікація. «Він — лис» — метафора, але не персоніфікація.

Персоніфікація vs порівняння. Порівняння завжди містить слова «як», «мов», «наче»: «хмара, як вата». Персоніфікація ототожнює без порівняльних сполучників: «хмара задумалась».

Персоніфікація vs алегорія. Алегорія — це розгорнутий образ, де абстрактне поняття втілене в конкретному персонажі протягом усього твору (наприклад, Смерть як персонаж у казці). Персоніфікація може бути короткою — одне слово або фраза.

Види персоніфікації

1. Природна персоніфікація

Найпоширеніший вид — наділення явищ природи людськими рисами.

— «Дощ барабанить по даху» — дощ грає на барабані, як музикант. — «Річка біжить до моря» — річка рухається, як людина. — «Гроза насупилася над горизонтом» — гроза має настрій і міміку. — «Осінь зажурилась і заплакала» — осінь переживає, як жива істота.

2. Персоніфікація абстрактних понять

Абстрактні ідеї та стани отримують людське обличчя.

— «Страх заповз у серце» — страх рухається і проникає. — «Надія не покидала її» — надія як вірний супутник. — «Доля усміхнулась до нього» — доля має почуття і вираз обличчя. — «Смерть прийшла тихо» — смерть ходить і приходить, як людина.

3. Персоніфікація предметів

Неживі речі отримують волю, думки або дії.

— «Годинник відраховує час безжалісно» — годинник має характер. — «Книга розповіла мені більше, ніж будь-хто» — книга говорить. — «Старий будинок пам’ятав все» — будинок має пам’ять.

4. Персоніфікація в міфології та фольклорі

Найдавніша форма персоніфікації — олюднення богів природи, стихій, удачі. Зевс — персоніфікація грому, Посейдон — моря, Ерос — кохання. Дід Мороз — персоніфікація зими. Весна-красна в народних піснях — персоніфікація пори року.

Приклади персоніфікації в українській літературі

Українська поетична традиція особливо багата на персоніфікацію — це один із найулюбленіших прийомів народної пісні та класичної лірики.

Тарас Шевченко: «Реве та стогне Дніпр широкий» — Дніпро реве і стогне, як живий. «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть» — природа живе і звучить, як людське середовище.

Леся Українка: «Місяць яснесенький промінь кидає» — місяць кидає промінь, як кидає людина погляд або предмет.

Іван Франко: «Земле, моя всеплодющая мати» — земля постає як мати, жива й турботлива.

Народні пісні: «Ой ти, зозуле, сива небого, накуй мені долю» — зозуля розуміє прохання і здатна відповісти. «Вийди, вийди, сонечко» — звернення до сонця, як до живої істоти.

Персоніфікація у повсякденному мовленні

Персоніфікація — не лише літературний прийом. Ми використовуємо її в побуті постійно, навіть не помічаючи:

— «Машина не хоче заводитись» — машина має бажання або небажання. — «Телефон помер» — техніка вмирає, як жива. — «Гроші закінчились» — гроші йдуть і приходять, як люди. — «Вітер кусає» — вітер кусає, як тварина чи людина. — «Час лікує» — час має лікувальну здатність лікаря.

Ці вирази настільки звичні, що ми сприймаємо їх буквально. Але всі вони — персоніфікації, що глибоко вкоренилися в мові.

Функції персоніфікації в тексті

Персоніфікація виконує кілька важливих художніх і комунікативних функцій.

Оживлення тексту. Персоніфікація робить опис динамічним і образним. Замість «йшов дощ» — «дощ барабанив». Замість «настала тиша» — «тиша загорнула кімнату».

Емоційний вплив. Коли природа «плаче» або «сміється» разом із героєм — читач відчуває емоційний резонанс. Це потужний прийом для створення настрою.

Спрощення абстракцій. Абстрактні поняття — смерть, час, доля, любов — важко уявити. Персоніфікація дає їм обличчя, робить зрозумілими і відчутними.

Зв’язок з читачем. Людина від природи схильна очолюднювати навколишній світ — це закладено в психології. Персоніфікація використовує цю схильність, щоб зробити текст ближчим і переконливішим.

Ритмічна функція. У поезії персоніфікація допомагає будувати ритм і звукопис, надає рядкам музичності.

Персоніфікація в різних жанрах

У поезії — основний інструмент створення образу природи і внутрішнього стану ліричного героя. Практично кожен вірш містить персоніфікацію.

У прозі — використовується для опису пейзажу, створення атмосфери, характеристики місця дії. «Старий будинок дихав спогадами» — одна фраза створює цілий настрій.

У байках і казках — основа жанру. Тварини, предмети і явища говорять, думають і діють як люди. Байки Езопа, Лафонтена, Глібова побудовані виключно на персоніфікації.

У рекламі — «Tide знає, як відіпрати плями», «Ваш автомобіль заслуговує на краще» — персоніфікація робить бренд живим і дружнім.

У журналістиці — «Ринок відреагував нервово», «Економіка дихає на ладан» — персоніфікація у заголовках і текстах робить матеріал живішим і зрозумілішим.

Як відрізнити персоніфікацію від буквального значення

Іноді важко визначити, чи є вираз персоніфікацією чи просто описом. Просте правило: якщо суб’єктом дії є неживий предмет, явище або абстракція, а дія або властивість є суто людською — це персоніфікація.

Тест: чи може це робити людина? «Бігти» — так. «Річка біжить» — персоніфікація. «Вода тече» — ні, текти може і вода буквально. «Вода шепоче» — персоніфікація, бо шепотіти може лише людина.

Поширені запитання

Персоніфікація і уособлення — це одне й те саме? Так, це синоніми. «Уособлення» — українськомовний термін, «персоніфікація» — латинського походження. В шкільних підручниках частіше зустрічається «уособлення».

Чи є персоніфікація тропом? Так. Персоніфікація — різновид тропа (художнього засобу), зокрема різновид метафори.

Де найчастіше використовується персоніфікація? У поезії, казках, байках, рекламі, публіцистиці та повсякденному мовленні.

Як знайти персоніфікацію в тексті? Шукайте неживі предмети або явища, яким приписані дії або властивості людей: мислення, мовлення, рух, емоції, воля.

Персоніфікація — це один із найприродніших і найдавніших способів людини пізнавати світ через себе. Ми олюднюємо природу, предмети і абстракції, тому що так нам легше їх зрозуміти, відчути і описати. У літературі цей прийом перетворює суху розповідь на живий образ, а в повсякденному мовленні — робить мову яскравішою і точнішою.

Знаючи, що таке персоніфікація, ви починаєте помічати її скрізь: у вірші, у заголовку новини, у рекламному слогані і навіть у власній розмові. І це — один із найкращих способів побачити, наскільки образною і живою є людська мова.